Інтернет – семінар „Проблеми формування сприятливих умов для всебічного розвитку дітей, молоді з особливими потребами“

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

У роботі досліджується явище інклюзивної освіти як ефективний метод навчання дітей із особливими вадами. Аналізуються переваги та недоліки такого освітнього підходу, а також особливості сприймання «особливих» дітей їхніми однолітками та іншими членами соціуму з позиції власного досвіду автора.

Середовище є для людини і джерелом знань,

і джерелом емоційних переживань, і об’єктом

колективної турботи.

Т.С.Шацький

Сьогодні у процесі реформування нашої освіти однією з найактуальніших і найобговорюваніших є проблема інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у єдиній освітній системі – загальноосвітній школі. За останні роки відбулися зміни в ідеології ставлення до дітей з вадами психофізичного розвитку. Зокрема на державному рівні почали підіймати питання щодо вирішення проблем дітей, що мають вади. Одна з таких проблем – це створення умов для повноцінного розвитку, навчання та виховання дітей.

Інклюзивна форма навчання вже давно стала нормою в усіх цивілізованих країнах світу. Для нашого ж суспільства – це нова тема. В Україні інклюзивну освіту впроваджено з 2007 року.

Робота з дітьми, які мають особливі потреби, знайома мені, як кажуть, зсередини. Уже п’ятий рік працюю в загальноосвітній школі з такими дітьми і маю свого п’ятнадцятирічного сина, який належить до цієї категорії. Тому переваги та недоліки інклюзивного навчання в загальноосвітніх та дошкільних закладах освіти спробую висвітити з погляду вчителя, який працює з «особливими» дітьми, а також матері такої дитини.

Важливою умовою успішності корекції розвитку дитини, її навчання та соціальної адаптації є раннє виявлення її проблем і початок спеціальної педагогічної роботи з нею. Проте дошкільні заклади, особливо сільські, часто не мають спеціалістів, які виявляють дітей з освітніми проблемами. Тому виокремлюють таких дітей лише з початком шкільного навчання. Було б добре, аби відділи освіти спрямували роботу логопедів і психологів на обстеження всіх дітей ще з дошкільного віку.

Вперше батьки дітей з особливими потребами стикаються з проблемами, коли віддають дитину до дошкільного закладу. Якщо вада полягає у недорозвиненому мовленні, то дитину, як правило, ігнорують. Часто працівники дошкільних закладів відмовляються працювати з «особливими» дітьми. Добре, коли така дитина все-таки потрапляє до дошкільного закладу. Дослухатися до дитини, зрозуміти, а не жаліти, повинні педагогічні працівники. І ставитися до таких дітей вони мають як до рівноправних членів суспільств.

Про явище інклюзивного навчанням вперше я дізналася десять років тому. У 5,5 років мій син почав відвідувати дошкільний заклад, у якому були логопедичні групи. Це були лише зародки інклюзивної освіти. Діти з недорозвиненим мовленням перебували у звичайних групах, але наповнюваність таких груп була значно меншою. У дошкільному закладі з дітьми займалися психолог, дефектолог та логопед. Якщо порівнювати спеціалізовані заклади, де дитина оточена такими ж дітьми з особливими потребами і перебуває далеко від сім’ї зі звичайними дошкільними закладами, то я надаю перевагу останнім.

Як почувають себе діти з особливими освітніми потребами у звичайній школі? Що раніше така дитина приходить у шкільний клас, то легше їй адаптуватися. У 1-3 класах адаптація проходить досить легко. Адже діти у цей період дуже допитливі та демократичні, у них ще немає стійких упереджень щодо того, хто як виглядає, що вміє робити і чого не вміє. В одних є окуляри, у інших веснянки, у когось – смішні хвостики, тобто конкретного стандарту немає. Саме тому негативно ставитися до свого однокласника з вадами діти не будуть. Лише треба, щоб таким же толерантним та добрим було ставлення вчителів, адже діти у цей період певним чином копіюють дорослих. Влитися в новий колектив 10-13-річним «особливим» дітям уже важче. А підліткам-інвалідам потоваришувати не з такими, як вони, дуже важко. Здорова молодь найчастіше ігнорує й уникає таких дітей, а останні заглиблюються в себе, втрачають довіру до людей, віру у власні сили.

У нашому навчально-виховному комплексі за індивідуальною формою навчається п’ятеро дітей. Згідно з навчальними планами 10-14 годин на тиждень діти повинні перебувати в школі. Усі вони закріплені за класами, у яких навчаються їхні ровесники. Розклад вчителі складають так, що діти за бажанням можуть відвідувати уроки разом із своїми однолітками. Крім цього, діти з особливими потребами беруть активну участь у всіх шкільних заходах.

Урок музики у 3 класі

Із власного досвіду можу сказати, що учні нашої загальноосвітньої школи толерантно сприймають дітей з особливими потребами і ставляться до них як до рівних. Навчаючись разом із «особливими» дітьми, інші діти стають милосерднішими, терпимішими, вони готові прийти на допомогу у повсякденному житті. А діти з обмеженими можливостями мають можливість інтегруватися та адаптуватися до повноцінного життя в соціумі.

Спеціалісти стверджують, що, якщо дитина з вадами вчиться у колективі звичайних здорових дітей, це позитивно впливає і на неї (її розвиток пришвидшується, у майбутньому їй легше стати повноцінним членом суспільства), так і на інших дітей (вони стають більш терпимими, вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей).

Урок математики у 3 класі за індивідуальною формоюнавчання

Найбільш суттєвими перепонами в навчальному процесі та середовищі загальноосвітніх шкіл виявляються для дітей з особливими потребами навчальні та матеріально-технічні проблеми.

Концепція інклюзивного навчання є складною і багатоаспектною проблемою. Вона містить низку сегментів, без попереднього розв’язання яких ця ідея приречена на неуспіх. Потрапивши до загальноосвітнього закладу, дитина з особливими потребами залишиться самотньою, з комплексом проблем, якщо у цьому навчальному закладі не підвищуватиметься рівень і обсяг спеціальних освітніх послуг, зокрема таких як: навчання за індивідуальними навчальним планами, програмами, підручниками (особливо в початковій школі), наявність дидактичних матеріалів, спеціального обладнання, надання діагностичних, консультативних і дійових послуг спеціалістами (логопедичні, психологічні, соціальні та ін.) Головними проблемами вчителів загальноосвітніх шкіл, які працюють з особливими дітьми, є брак спеціальних знань та досвіду роботи з дітьми з «особливими» потребами, нестача методичних матеріалів (особливо для початкової школи та НВК).

Віталій Іванович Бондар, доктор педагогічних наук, професор, директор Інституту спеціальної педагогіки АПН України відмічав, що розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна ), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, стільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступності дошкільного, шкільного і післяшкільного змісту освіти тощо).

Варто сказати й про деякі переваги інклюзивного навчання. Так, діти з особливими потребами здобувають необхідні соціальні навички, які сприяють розвитку відносин з іншими дітьми і таким чином підвищують свою незалежність. Вони вступають у дружні стосунки і розвивають в собі відчуття причетності, що підвищує їх самооцінку. У навчанні – покращують свої успіхи, хоча часто і не досягають кращих результатів, ніж їхні однолітки, оскільки властива для них потреба бути потрібним мотивує їх здобувати нові навички. Інклюзивний клас забезпечує таку можливість. Діти до «особливих» однокласників ставляться як до рівних і тих, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, які вони є. Це те право, яким користуємося ми всі як члени суспільства.

Останнім часом усе більше батьків дітей з особливими потребами бажають, щоб їхні діти навчалися та виховувалися разом із здоровими однолітками. Зрозуміло, що така дитина може відчувати під час інтеграції певні труднощі, однак це для неї буде досвідом, яким вона зможе скористатися в подальшому житті.

Урок основи здоров'я у 4 класі

Урок розвитку зв’язного мовлення у 4 класі за індивідуальною формою навчання

Отже, інклюзивна освіта є ефективною системою освіти батькам дітей з психофізіологічними порушеннями, які спроможні навчатись у загальноосвітніх школах, навіть у таких, які вони зараз (без матеріальної бази, спеціальних підручників тощо). Ці батьки вважають інклюзивну освіту значним кроком вперед у плані розвитку дітей з особливими потребами, їх соціалізації. Але існує ряд усталених упереджень щодо освіти у загальноосвітніх школах. Одне з основних – негативне ставлення до дітей з особливими потребами з боку вчителів, батьків здорових дітей та самих дітей. Побоювання батьків дітей з особливими потребами щодо неприйняття спільного навчання соціумом та батьками здорових дітей мають певне підґрунтя: толерантність поки що не є глибинним переконанням і принципом суспільного життя, хоча готовність до визнання рівних прав усіх людей вже існує. Наявні батьківські стереотипи та побоювання можуть бути подолані через постійну просвіту та поширення інформації про принципи та можливості інклюзії. Адже інклюзія – це доведений українською практикою крок до виховання толерантності як у дітей, так і у дорослих.

Діти з проблемами розвитку ще в дошкільному віці починають розуміти свою несхожість з однолітками без порушень розвитку. Тому в навчальному закладі необхідно створювати відповідні умови для формування у дітей з особливими освітніми потребами самостійності, впевненості, мобільності, адже всі діти є цінними і активними членами суспільства.

Матеріали до інтернет–семінару

підготувала учитель початкових класів

Бобрицького НВК

Оноко Людмила Володимирівна.